У мирному житті молодший сержант Богдан із позивним «Буля» — водій у третьому поколінні. Родом із Чернівців, він провів за кермом більше часу, ніж поза кабіною. Каже, що іншого шляху й не уявляв: «Тато — водій, дід — водій, тож і я не вагаючись пішов тією ж дорогою. Сама доля так склалася».

У минулому — далекобійник, а сьогодні, вже понад десять років війни, — військовий водій, який опановує фронтові дороги. Ба більше — резервний навідник сучасної української САУ «Богдана».

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Богдан перебував у Києві. Під ранок — ворожий обстріл. Сів за кермо й рушив додому. Після двох діб у дорозі вже о п’ятій ранку був у Чернівцях. Провів з родиною лише один день, а вже наступного ранку — пішов до територіального центру комплектування.

«Дружина не пускала, але я не міг інакше», — пояснює він.

Уперше Богдан пішов на фронт ще у 2014 році. Відслужив рік, повернувся. Але після 24 лютого 2022-го все було по-іншому. Пройшов курси протитанкістів, потрапив до 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Спершу — в батальйон охорони, згодом — у бойовий підрозділ. Його головна роль — водій, але згодом опанував ще одну — резервний навідник самохідної артилерійської установки.

«Пригадую свою першу вогневу, — розповідає Богдан. — По нас били ворожі “Гради”, а ми сидимо в бліндажі, жартуємо, сміємось. Коли колектив досвідчений, є взаємна підтримка і віра в Бога — страх відступає».

Про техніку ворога говорить прямо:

«У них зброя й техніка — з радянських складів. Але ж вони готувалися до цієї війни роками. Поки світ жив у мирі, будував стосунки навіть між колишніми ворогами, “ерефія” мріяла вбивати. Вони не змінилися».

На відміну від противника, українці, за словами артилериста, постійно вдосконалюються:

«Ми аналізуємо, як відпрацювали. Дивимось, де була їхня техніка, вчимось навіть на їхніх помилках».

У його бригаді кожен боєць — і майстер, і конструктор. Спершу працювали на радянських гарматах, згодом — на європейських, а нещодавно отримали нову українську САУ «Богдана».

«Працює шикарно, — ділиться “Буля”. — Мінімум деталей — максимум ефективності. Це техніка не для парадів — вона для бою!»

Побратими — як рідні. Без гумору на фронті важко, каже він. Посмішка, жарт — іноді це єдине, що рятує від виснаження.

На початку вторгнення Богдан простояв годину в черзі до ТЦК, щоб записатися до війська.

«Тоді поруч стояло море людей. І всі — свої. Це дуже окрилювало», — згадує він.

Про одну з найемоційніших подій згадує з трепетом:

«Коли звільнили Херсон — це була велика мить. Усі знали: ми не самі, ми можемо давати відсіч.

Це хвиля позитиву, яка досі не спала».

Цей шлях, каже, — як далека дорога:

«Їдеш день, два, три… Стомлений, але знаєш: в кінці маршруту — посмішка дитини, обійми дружини. Це й є справжня нагорода».

Та найболючіше, зізнається, — це втрати:

«І найгірше — усвідомлення, що це все надовго… Але іншого шляху немає. Треба вистояти і перемогти».

«Якщо ми не зупинимо ворога — будемо рабами, як і сто років тому, — наголошує молодший сержант. — Тоді більшовики прийшли, багато українців склали зброю, думаючи, що збережуть життя. А вийшло навпаки: переслідування, колективізація, заслання, репресії. Історія їх нічого не навчила. Але ми маємо пам’ятати, бо без пам’яті немає майбутнього!»

За влучну й відповідальну роботу на позиціях, витримку під обстрілами та бойову злагодженість молодший сержант Богдан нагороджений «Золотим хрестом» Головнокомандувача ЗСУ. Він переконаний:

«Ця відзнака — не лише моя. Це про команду, яка щодня робить свою справу на совість».

І вже зараз Богдан знає, що скаже дітям у майбутньому:

«Я був там. Я захищав Незалежність держави і майбутнє всіх українських дітей».

Для охочих долучитися до лав тернопільських гармашів у 44-й окремій артбригаді: +380984821003.

Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативне командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.

Фото відділення комунікацій 44 ОАБр імені гетьмана Данила Апостола