Інсталяція від народного майстра – це естетично підібрані образи, які демонструють витончений смак українців.

Представлена, зокрема, колоритна сорочка з гір, вишита на Вижниччині всередині ХХ-го століття. Тут використана давня манера заперізування горботки, про яку нині вже забули.

Ще один образ – притаманний українцям, котрі мешкали з іншого боку гір, у районі Кимполунга. Вишиванка поєднує гуцульську та румунську традиції, а також містить дуже давній орнамент із трипільськими мотивами.

Одна з найдавніших сорочок із колекції Миколи Шкрібляка, які вишивали лише у декількох селах, зокрема, Задубрівці й Чорнівці. Їй близько 150 років. Тут виражена синьо-жовта українська символіка, цікава техніка в’язання гачком, а також літка з металу, який зберігається тривалий час. Манера заперізування горботки використана «у хвостик», або ж «пташка».

Представлено стрій, який був розповсюдженим на території від Вашківців до Чернівців. Вишивка з використанням жовтого і блакитного бісеру у манері скісних сорочок. Пояс і горботка виткані до війни, а сама сорочка з австрійських часів.

Сорочка 30-х років минулого століття з Баламутівки, колишнього Заставнівського району. Була змінена та оздоблена у повоєнні часи. Орнаментика та колористика характерні для Заставни.

Образ, який носили на Глибоччині, у селах, де проживають українці та румуни. Притаманні ознаки – сірий бісер, скісні рукави, тканий пояс.

Делікатна вишивка білим по білому. Представлено сорочку, вишиту одразу після війни на домашньому простинному полотні, якого вже майже не було. Сорочка із села Лашківка, на Кіцманщині, вишита давньою технікою. Тут дрібні стібки, аби виріб довго служив. Прикрашена композицією із виноградним гроном. Дуже вправна господиня могла вишивати таку сорочку 3-4 місяці. Найкраще до неї пасує чорна горботка з білими полосами.

У строї зі Сторожинеччини також переплелися традиції українців і румунів. Колоритний образ із мережкою та поєднанням п’яти технік.

Сорочка, яку носили жінки Північної Бессарабії. Вишита волічкою – ниткою з високоякісної вовни у техніках, які майже забуті. Такі нитки були лише чорного й білого кольорів, у домашніх умовах люди фарбували їх ще у червоний. Шви на цій сорочці називають кучерявими.

Останній стрій – повоєнний. Традиція 1950-1960-х років села Шепіт Путильського району. Поєднання румунського (темні кольори) та українського стилів вишивки.

Завдяки невтомній праці таких майстрів, як Микола Шкрібляк, маємо сьогодні можливість милуватися давнім національним одягом українців. Дякуємо, що бережете нашу історію!

Побачити та дізнатися більше про українські національні строї можна буде під час презентації авторського виставково-видавничого благодійного проєкту «Жінка. Майстриня. Перемога», яка відбудеться 18 травня у Центрі культури «Вернісаж» (вул. О. Кобилянської, 53) о 14:00.