Мислитель, музика, поет, мандрівник, вчитель, а ще містик, відлюдник і гуманіст. Сковорода дивував, його засуджували, ним захоплювались. Про нього говорили у царських палатах, з ним бесідували в українських селах, його запрошували викладати в колегіумах і виганяли звідти. Бо не викладав, «як заведено».

Григорій Сковорода народився на Полтавщині у родині спадкових козаків. З дитинства мав особливий хист до навчання. Батьки підтримали його бажання пізнавати нове і відправили 16-річного Григорія вчитися до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Там він вивчав філософію та мови: латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку тощо.

Мав велику тягу до музики. Навчився гри на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. Співав у хорі. Його навіть відібрали до придворної капели російської імператриці. Проте в царських дворах не затримався і під час одних гастролів Україною покинув нав’язаний йому колектив і залишився у рідних краях.

Григорій Сковорода за життя мав і викладацький досвід. Але через своє вольне мислення й відхід від стандартів надовго у освітніх закладах не затримувався. До слова, працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав оригінальні характеристики, а саме «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.

У 47 років вирішив податися у мандрівку, яка тривала 25 років, аж до його смерті. Відтоді він почав записувати свої філософські ідеї, вірші, байки, розповідав людям про шлях до пізнання й справжній шлях до Бога. Люди слухали, бо пояснював Сковорода просто й доступно.

До прикладу, велике значення філософ наділяв серцю. Він казав, що ми, українці, живемо серцем. Серце є для нас джерелом нашої мудрості й глупоти, доброти й злостивості, бажань і надій, фантазій і знання. Він вважав, що людське серце є оселею Бога. І що серце – самісіньке єство людини. Він трактував його і як таємничу Божу іскру, що є в кожному з нас, і як думку, і як бездонну душевну глибину, і як арену вічної борні добра та зла. Словом, «всяк є тим, чиє серце в нім».

Ім’я Григорія Сковороди та його вчення стало відомим. Російська цариця Катерина ІІ якось зажадала побачити «живого філософа». І коли його привели до неї, вся свита розтяглася в поклоні, а Сковорода залишився стояти. На питання, чого це він не вклоняється цариці, філософ відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся».