З 2014-го – крок за кроком,
він тримав небо на своїх плечах,
тихо, міцно, з любов’ю,
бо серце знало – цей час не простий.

Це рядки з вірша поетеси Діани Поповецької, присвячені захиснику Василю Шлею. Він із дитинства мріяв про військову кар’єру, став офіцером, вісім років без відпочинку захищав Україну від російської орди. «Ми сильні, ми все зможемо разом, якби нам тяжко не було», – завжди казав дружині. І йому справді вдалося зробити чимало. Не зумів лише зберегти власне життя.

Народився Василь Сергійович Шлей 4 червня 1992 року в місті Хотин Чернівецької області. Навчався у місцевій школі, а опісля вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Вищу освіту здобув у тамтешньому державному аграрно-технічному університеті.

У квітні 2014-го вирішив стати на захист держави. Уклав контракт на військову службу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Спочатку був заступником роти з матеріально-психологічного забезпечення, пізніше виконував обов’язки командира роти. Мав позивний Вєтєр. Його неодноразово відзначало командування, зокрема, медаллю «За військову службу Україні» у 2015 році та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня у 2019-му.

У війську Василь Шлей зустрів своє кохання – 2015 року познайомився із санінструкторкою Мар’яною Луканюк. Пара побралася, 2017 року у них народився син Костянтин.

«Чоловік для мене завжди був надійним захистом та підтримкою. Життєрадісний, щирий, мужній, справедливий, відповідальний. Вася мав авторитет серед побратимів та підлеглих, його слухали і поважали. З 2014 року він пройшов усі найгарячіші точки. Ніколи не гнався за нагородами. Завжди казав, що найкраща нагорода – це життя, за яке ми боремося», – розповідає дружина Мар’яна.

Під час повномасштабної війни капітан Василь Шлей продовжував захищати Україну у лавах рідної бригади на посаді начальника бойової підготовки.

Загинув захисник 17 липня 2022 року на Донеччині біля села Верхньокам’янське – отримав смертельне поранення під час мінометного обстрілу. Офіцер ухвалив сміливе рішення – викликав вогонь противника на себе. Василю Шлею вдалося врятувати життя особового складу. Та, на жаль, він втратив своє. Воїну назавжди 30 років.

Поховали захисника на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців. У нього залишилися батьки, дружина та син. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня. Вулицю Тихорецьку у Чернівцях перейменували на честь Василя Шлея.